«Та це дрібниця», «Будь-хто зміг би», «Мені просто пощастило». Якщо ви часто так відповідаєте на похвалу — можливо, ви звикли себе знецінювати. Це не скромність, а спосіб не помічати власні досягнення, почуття і потреби.
Як проявляється знецінення
- Досягнення здаються незначними, а помилки — катастрофою.
- Власні почуття оцінюються як «занадто»: «я перебільшую», «іншим гірше».
- Складно просити про допомогу чи говорити про свої бажання.
- Постійне порівняння з іншими — не на свою користь.
Звідки це береться
Часто — з дитинства, де похвала була рідкістю, а помилки помічали завжди. Або де почуття дитини не сприймали всерйоз: «не плач через дурниці». З часом людина засвоює цей голос і починає говорити так сама з собою.
Інколи знецінення захищає: якщо я не вважаю свої успіхи важливими, то й втрачати їх не так страшно. Якщо не визнаю свої бажання, то й розчаровуватися не доведеться.
Що допомагає
- Помічати момент. Коли ловите себе на «та це дрібниця», зупиніться й запитайте: а якби це зробив друг, що б я сказав?
- Фіксувати факти. Записуйте, що вдалося за день. Не лише великі перемоги — і маленькі кроки теж.
- Дозволяти почуття. Ваші переживання мають значення незалежно від того, чи «гірше комусь іншому».
- Приймати похвалу. Просте «дякую» замість виправдань — уже крок до поваги до себе.
Погляд гештальт-терапії
У терапії ми досліджуємо, чий голос звучить усередині, коли ви себе применшуєте, і чи згодні ви з ним сьогодні. Коли внутрішній критик стає помітним, з’являється можливість відповідати йому інакше — і поступово повертати собі відчуття власної цінності.
Михайло Шлапацький
Психолог у процесі професійної підготовки, гештальт-підхід. Консультації у Києві та онлайн.